Кафедра парламентаризму та політичного менеджменту НАДУ

АНАЛІЗ СТАНУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГІДНОСТІ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ : ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Гошовська Яна, аспірантка кафедри парламентаризму та політичного менеджменту НАДУ при Президентові України

Yana Goshovska, postgraduate student of Parliamentarism and Political Management of the NAPA under the President of Ukraine

Науковий керівник: Л.І. Даниленко, д. пед. н, професор кафедри парламентаризму та політичного менеджменту НАДУ при Президентові України

тел. +380987918470, e-mail: apn1@ukr.net

 

АНАЛІЗ СТАНУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГІДНОСТІ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ : ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Кожного року 21 листопада в Україні відзначають День Гідності та Свободи, відповідно до Указу Президента від 13 листопада 2014 року. Даний указ було підписано на честь двох доленосних і значущих подій для українського народу: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. Його метою є «утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку ХХІ століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року – лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору» [1].

Перш за все людська гідність це право, яке гарантоване ст. 28 Конституції України, це фундамент для всіх інших конституційних прав, та цінність яка наповнює сенсом людське буття. Права, свободи та інтереси людини і громадянина – це, насамперед, фундаментальна юридична категорія, яка об’єднує всю нормотворчу діяльність демократичної держави.

Унікальне значення людської гідності висвітлено у низці статей Конституції України, зокрема ст.3 за якою людина, її життя і здоров’я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст. 21); кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68) [2].

Нормативне закріплення права людини на повагу до її гідності в Основному законі держави, свідчить про гуманістичну тенденцію розвитку інституту прав людини та зростання його самоцінності [3]. Відтак виникла необхідність забезпечення і реалізації цих прав галузевим законодавством.

Окрім Конституції України, право людини на повагу до її гідності закріплено у ст. 8 Кримінально – виконавчого кодексу України: засуджені мають право на гуманне ставлення до них та на повагу до людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському, або такому, що принижує їх гідність поводженню. Повага до гідності людини розповсюджується на всіх засуджених осіб незалежно від статі, громадянства, національності, майнового та соціального стану, строку та виду покарання. Повага до гідності людини є однією із складових принципу поваги до прав і свобод людини у кримінально-виконавчому законодавстві, виконанні і відбуванні покарань (ст.5 КВК України) [4].

Кримінально процесуальний кодекс України також передбачає повагу до людської гідності. Кожна частина ст. 11 КПК України згадує про повагу до людської гідності, прав і свобод людини. Дана норма вказує на те, що навіть якщо особа здійснила кримінальне правопорушення, за нею гарантовано закріплено її непорушне право на гідність [5].

Не є виключенням і цивільне законодавство України. Ст. 297 Цивільного кодексу України, передбачає право на повагу до гідності та честі, визначає недоторканість гідності та честі, та право на звернення до суду за захистом цього права [6]. Можна зауважити, що у цивільному законодавстві поняття гідності та честі тісно пов’язані між собою. Адже, поняття честі полягає в самооцінці людини своїх діянь на основі власного внутрішнього світогляду, здатності оцінювати свої вчинки, придушувати в собі егоїстичні, аморальні прагнення й наміри, здійснення яких у даному суспільстві розцінювалося б як безчестя, і в її здатності діяти відповідно до прийнятих у цьому суспільстві моральних норм і правил.

Однак, законодавчо закріпленого визначення поняттю «гідність» в Україні немає в жодному нормативно-правовому акті. Це створює дисонанс між цінним сприйняттям цього явища, з точки зору закону, людини та субєктів державної влади (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, суди). – Табл. 1.

                  Таблиця 1

Аналіз стану забезпечення гідності громадян України

(організаційно-правовий аспект)

Конституція України Норма статті

Конституції України

Закони України,  що регулюють зазначені норми Конституції Суб’єкти  регулювання зазначеної норми в державі 
правовий аспект організаційний аспект
 

Стаття 3

 

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Стаття 5 Кримінально-виконавчого кодексу  України [4] Державна пенітенціарна служба України

 

 

Стаття 21

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

 

Стаття 11 Кримінально-процесуального кодексу України [5] Прокуратура України,

Верховний Суд України

 

Стаття 28

Кожен має право на повагу до його гідності. Стаття 297 Цивільний кодекс України [6] Керівники установ й організацій
 

Стаття 68

Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

 

Стаття 247 Сімейного кодексу України [7].

Стаття 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення [8]

Закон України «Про освіту» [9]

 

Парламентський уповноважений з прав людини (омбудсмен)

                                                                                              Авторська розробка на основі [4-8].

Як бачимо з таблиці 1, до правового аспекту нами віднесено статті Конституції України, їх норми та закони України,  що їх регулюють ; до організаційних – суб’єкти регулювання зазначених норм статей Конституції України в державі. І як нам видається, однією із основних проблем захисту прав особи на повагу до її гідності є неналежне виконання суб’єктами владних повноважень зазначених норм Конституції України та чинного законодавства.

Тому ми вважаємо, що для покращення діяльності суб’єктів регулювання зазначених норм статей Конституції України в державі необхідно уточнити зміст базового поняття («гідність»), адаптувавши його до  визнаного, зокрема, у  провідних державах-учасницях ЄС.

Порівнюючи, таким чином, базове поняття, зазначимо, що :

– в Україні під гідністю розуміють «цінність кожної фізичної особи, яка наділена унікальними біопсихосоціальними властивостями» [10];

– у Польщі – «основне правило польської правової системи», «основу та джерело для прав і свобод людини»; принцип персоналізму (сприйняття особистості та гідності будь-якої особи як вищої цінності) визначають як наслідок визнання верховенства прав особи над суспільством (ст. 30) [12];

– у Німеччині – «право на захист умов економічного, соціального, технічного та культурного розвитку суспільства» [13, с. 49–67].

Отже, порівнюючи цінності та важливість людської гідності в країнах ЄС та України, можна стверджувати, що Україна закріплює за собою конституційне  положення про пріоритетність людини, її життя і здоров’я, честі та гідності, недоторканності й безпеки серед інших соціальних ціностей. Однак, виходячи з аналізу вітчизняної судової практики, зростає необхідність якісного покращення захисту права особи на повагу до її гідності. Виникає необхідність у тлумаченні та більш глибокому розумінні значення «гідності», щоб сприяти утвердженню європейської моделі поваги і захисту гідності людини в Україні.

В цілому, країни в світі поділяються на «країни конституційності» та «країни законності». У перших – правова система реалізується через їх конституції, у других – завдяки законам [11, p. 111–112]. Країни ЄС, включаючи країни Балтії, Центральної та Східної Європи, стали країнами «конституційності», в яких право на повагу і захист гідності людини реалізується, насамперед, через конституційні механізми, зокрема, парламентського уповноваженого з прав людини (омбудсмена), конституційну юстицію тощо.

Список використаних джерел:

  1. Указ Президента України «Про День Гідності та Свободи» від 13.11.2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/872/2014.
  2. Конституція України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.
  3. Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: навч. посіб. – К.: Атіка, 2004. – 464 с. – С. 9.
  4. Кримінально-виконавчий кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15.
  5. Кримінальний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/4651-17.
  6. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15.
  7. Сімейний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14.
  8. Кодекс України про адміністративні правопорушення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10.
  9. Закон України «Про освіту» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/2145-19.
  10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/v_001700-09.
  11. Права і свободи людини і громадянина в Україні (доктрина Європейського суду з прав людини і Конституційного Суду України). Навчальний посібник / вступ. слово і загал. ред. – проф. Мартиненка П. Ф., Кампа В. М. – К. : Юрінком Інтер, 2013. – 374 с.
  12. Конституція Польської Республіки [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://pravo.org.ua/img/books/files/1525439592pol_const_new_a5_web.pdf.
  13. Droit constitutionnel / Favoreu L., Gaїa P., Chevontain R., Vіstre J-L., Pfersmann O., Roux A., Scoffoni G. – Paris : Dalloz, 2007. – 988 p.